Читать книгу І Один У Полі Воїн - Юрий Дольд-Михайлик


Вы не зарегистрированы!

Если вы хотите скачивать книги бесплатно без рекламы и без смс, оставлять комментарии и отзывы, учавствовать в различных интересных мероприятиях, получать скидки в книжных магазинах и многое другое, то Вам необходимо зарегистрироваться в нашей Электронной Библиотеке.


Поделиться книгой с друзьями:



Страница 1

Юрій Дольд-Михайлик

І ОДИН У ПОЛІ ВОЇН

Пригодницький роман

Художник О. О. АЛЕКСАНДРОВ

Третє видання

ЧАСТИНА ПЕРША

НЕСПОДІВАНИЙ ГІСТЬ

Дзвінок був настирливий і довгий.

Іншого часу начальник відділу І-Ц, оберст Бертгольд, напевно, схопився б з дивана, на якому лежав, і кинувся б до телефону. А цього разу він навіть не поворухнувся. Як і раніше, Бертгольд лежав, заплющивши очі, і можна було подумати, що він спить.

Ад'ютант оберста гауптман Кокенмюллер вже кілька разів стукав у двері кабінету, не дочекавшись дозволу ввійти, навіть трохи відхилив їх, але, побачивши оберста на дивані з заплющеними очима, тихенько причинив їх, щоб не порушувати відпочинку свого шефа.

Гауптман знав, що його начальник, оберст Бертгольд, минулої ночі не спав. Тільки під ранок, після дзвінка з Берліна, він дозволив собі трохи відпочити. Ад'ютант не був присутній при розмові Бертгольда по телефону. Але, побачивши виструнчену постать оберста й почувши його шанобливе звертання до співрозмовника, він навшпиньках вийшов з кабінету, правда, не зовсім щільно причинивши двері. Навіть уривків фраз, які чув гауптман, було досить, щоб зрозуміти, що оберст розмовляв з Гіммлером і що розмова ця була для нього несподіваною, але приємною.

Після такої розмови Бертгольд міг дозволити собі полежати якісь півгодини на самоті з своїми думками! Його діяльність у цій лісистій — і тому особливо небезпечній для армії фюрера — Білорусії верховне командування оцінює дуже високо, і Гіммлер зовсім недвозначно натякнув, що йому, Бертгольдові, готують нове, ширше поле діяльності.

В такому випадку можна навіть порушити звичайний розпис дня, щоб лишитися з своїми думками і трохи помріяти. Віллі Бертгольд, власне, не був мрійником. Межа прагнень і бажань для нього, кадрового офіцера німецької розвідки, якій він віддав усе своє життя, завжди ототожнювалася з поступовим, але неухильним просуванням по службі і з зростанням добробуту його невеличкої сім'ї. Але сьогоднішня розмова трохи розбурхала фантазію Бертгольда. Ще б пак! Перед ним відкривається можливість залишити цю непривітну країну. Оберст ніколи і ні за яких умов не наважився б подавати рапорт з проханням перевести його кудись в інше місце. Це зіпсувало б репутацію офіцера, який думає тільки про виконання наказів командування і зовсім не дбає про себе особисто. Але тепер, коли сам Гіммлер…

Телефонний дзвінок перервав ці приємні думки.

«Хто б це так рано?» — майнуло в голові Бертгольда, і в ту ж мить він почув тихенький, але настирливий стукіт у двері кабінету.

— Зайдіть! — не розплющуючи очей, кинув оберст.

— З штабу дванадцятої дивізії вам дзвонять вже втретє, — тихо промовив Кокенмюллер.

— Що сталося? — Бертгольд з-під напівзаплющених повік глянув на виструнченого ад'ютанта і не міг не відзначити про себе, що безсонна ніч майже не позначилася на гауптманові: його ріденьке волосся, як завжди, було зализане, щоки чисто виголені, і великі безбарвні очі не виказували ніякої втоми.

— Минулого вечора до нас перебіг російський офіцер. В штабі дванадцятої дивізії він відмовився давати будь-які свідчення, настирливо вимагаючи, щоб його відправили безпосередньо до вас, гер оберст!

— До мене?

— Так! Він назвав не лише вашу посаду і прізвище, а навіть ім'я.

— Що-о? — Бертгольд здивовано знизав плечима і підвівся.

— Справді, дивно! — погодився Кокенмюллер. — Звідки російський офіцер міг знати ваше прізвище?..

— І тим більше ім'я!

— У всякому разі, я насмілюсь радити: будьте обережні, гер оберст! Адже не виключена можливість, що цього офіцера підіслано з метою замаху на вас…

— Ви перебільшуєте значення моєї персони, гер гауптман! Замах на мене, рядового офіцера…

— Але, гер оберст… — спробував заперечити ад'ютант.

— Це було б виправдано, коли б ішлося про командира корпусу чи армії, — не слухаючи його, продовжував Бертгольд.

— Гер оберст має зважити, — запопадливо зауважив Кокенмюллер, — що йдеться не про рядового офіцера, а про офіцера, який має честь бути особистим другом Гіммлера. А для більшовиків цього вже досить.

— Ви гадаєте?

— Певен!

— А яке розпорядження ви дали в штаб дивізії?

— Від вашого імені я наказав документи перебіжчика доставити нам, а його самого затримати до розпорядження.

— Цілком слушно! Документи прибули?

— Так.

— Дайте сюди!

Кокенмюллер швидко вийшов з кабінету і за хвилину повернувся, пропустивши поперед себе товстого, невисокого на зріст обер-фельдфебеля.

— Наказано передати у власні руки, гер оберст! — чітко відрапортував обер-фельдфебель, простягаючи великого пакета.

Постать обер-фельдфебеля зникла за дверима кабінету. Бертгольд акуратно надрізав конверт і обережно витяг з нього надіслані документи: велику топографічну карту району воєнних дій і військову книжку.

Кинувши погляд на карту, оберст мовчки передав її ад'ютантові. Приколовши карту кнопками до невеличкого столика, Кокенмюллер витяг з шухляди лупу і низько схилився над картою, шукаючи якихось таємничих позначок. Він так заглибився у вивчення карти, що навіть здригнувся, почувши голос Бертгольда.

. . .
- продолжение на следующей странице -